Образец рецензии на рассказ - Инструкции информация практика - Шаблоны примеры - mirshablonov.my1.ru
Понедельник, 05.12.2016, 23:37
MirShablonov.my1.ru
Главная | Шаблоны примеры | Регистрация | Вход
Меню сайта
Категории раздела
Инструкции информация практика [100]
Протокол [95]
Характеристика [127]
Акт о событии [162]
Договоры образцы [269]
Исковые заявления [110]
Заявления ходатайства [184]
Ходатайство в суд [14]
Претензии [63]
Трудовые отношения [140]
Резюме [105]
Регистрация [17]
Оформление решений [58]
Письма, записки [147]
Анкеты опросы [73]
Автобиография пример [6]
Доверенности [102]
Сопровождение бизнеса [46]
Жалобы на противоправные действия [47]
Декларации [63]
Бытовые сделки [22]
Распоряжения подчиненным [101]
Молодому руководителю [100]
Как правильно заполнять приказы [102]
Утверждение [85]
Утверждение форм [69]
Прием на работу [80]
Основные приказы [73]
Назначение ответственного [67]
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 148
Статистика

Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Инструкции информация практика

Образец рецензии на рассказ

Як написати рецензію? (Розширений практичний посібник)

П’ятниця, 25 січня 2013 г.

Проглядів: 18120

Оскільки цього разу у нас не лише конкурс оповідань, але й конкурс рецензентів, то Літпроцес вирішив звернути увагу на техніку, правила і особливості рецензування.

До вашої уваги стаття Ніки Батхен «Як написати рецензію?» Сподіваємося, стаття стане у нагоді не лише нашим коментаторам.

***

Як написати рецензію?

Розширений практичний посібник

Ця стаття для дилетантів. Не варто шукати у ній секрети літературознавства і тонкощі критичного розбору твору. Лише практика, чиста практика для людей, яким подобається писати рецензії і вони хочуть робити це краще, в ідеалі – отримати читачів та майданчик для публікацій. Тож, гостріть ваші пір'я, підключайте планшети, підсувайте ближче клавіатури – почнемо.

Що таке рецензія?

Рецензія – це відгук на певний твір (книгу, гру, фільм), призначений для складання вражень про нього у цільової аудиторії. Це невеликий (стандартний обсяг 1800-3600 знаків, одна-дві сторінки формату А4) текст, який містить огляд, розбір та аналіз твору. Сьогодні ми говоритимемо про книжкові рецензії, хоча багато зі сказаного можна спроектувати на фільми, ігри, музичні диски тощо.

Рецензія буває:

Офіційна – друкується в урядовому або відомчому виданні з приводу виходу книги державного значення. Пишеться суворим канцеляритом, з дотриманням усіх норм етикету, нейтральна або стримано-хвалебна.

Функціональна – для складання враження про книгу в контексті конкретних задач і цілей: чи підходить твір для конкретного видавництва та серії, як успішно можна його продати, чи висвітлює він якісь певні питання. Пишеться ясно і доступно. Вміст важливіший за форму.

Інформативна – для потенційних читачів і покупців, з метою допомогти прийняти рішення – варто читати чи ні. Пишеться просто, можна додати трохи красивості і краплину аналізу, рекомендовано увінчати кількома характерними цитатами.

Есе на тему – міркування про марність всього існуючого з використанням книги у вигляді відправної точки. Чим красивіше і загадковіше написано, тим краще політ думки рецензента обмежений лише її наявністю.

Публіцистична – автор загострює увагу на проблемі, від якої суспільство от-от загнеться. Пишеться яскраво, жорстко, влучно, обов'язково спірно – щоб більше списів зламали при обговоренні.

Критична – твір (а часто й автора) анатомують, препаруюсь і розбирають за літерами: що сказав, що хотів сказати, що подумали читачі, хто з них де помилився і як добре, що розумник-рецензент все це помітив. Основні вимоги – слідкувати за логікою, не опускатися до простого кидання послідом, аргументувати свою позицію. А також стежити, аби у тексті рецензії не було помилок: критик, який володіє матеріалом гірше за того, кого критикує – жалюгідне видовище.

Проплачена – наперед хвалебний чи ганебний відгук про книгу. При написанні важливо не перестаратися з дьогтем чи сиропом, інакше знудить навіть замовника, і він не заплатить.

Особистий відгук – суб'єктивне враження про книгу, без спроб об'єктивної критики чи аналізу. Пишеться живою мовою спілкування, припускаються жаргонізми та сленг (в усіх інший типах рецензій вони вкрай небажані).

Професійний рецензент завжди знає для якої цільової аудиторії він пише, чому обрав саме цей твір і саме цей формат подачі, якої мети хоче досягнути і як саме. І, природно, на усіляку ганьбу заслуговують ті, хто не читав книгу перед тим як написати рецензію. Підкреслюю – читав, а не проглянув по діагоналі і тягає чужі думки з чужих відгуків.

Анатомія рецензії

Рецензія має голову, шию, тіло і хвіст. Голова – це назва тексту: зрозуміла, помітна і при цьому така, що має стосунок до теми книги. Шия – так званий «лід», два-три щільних вступних рядка, які задають тон і описують предмет розмови. Тіло – власне текст рецензії. Хвіст – висновки рецензента, його резюме. Без хвоста рецензія має сиротливий і куций вигляд, не кривдите бідолашну!

Про що має бути написано у рецензії? Обов'язково вказуємо авторство, назву книги, для творів, які опубліковано, – вихідні данні. Пишемо, новинка це чи перевидання, чи відзначена книга значними преміями. Вказуємо на жанр за формою (роман, повість, п'єса…) і за змістом (фантастика, фентезі, альтернативна історія…). Описуємо основну сюжетну лінію (але без спойлерів), перераховуємо головних героїв, місця дії, ключові моменти книги. Намагаємося усвідомити і донести до читача основні думки твору (не обов’язково, але було б непогано). При роботі можна використовувати кілька підходів: спостереження зі сторони, безоціночний аналіз, критичний аналіз, полеміку з автором.

Рецензія обсягом 1800 знаків і менше призначена виключено для обговорення книги. Жодних думок, почуттів і філософій туди просто не влізе. Короткі речення, мінімум прикметників, дієприслівникових зворотів, чіткий зміст і однозначний висновок.

Рецензія обсягом максимум до 5400 знаків – ідеальний формат для спокійного і ґрунтовного розмірковування про один твір. Можна поговорити про місце книги у творчості автора, провести паралелі, додати свої вражень і висновків, докладно розібрати переваги і недоліки тексту – і при цьому не втомити читача.

Рецензія більша за 5400 знаків зобов'язана не замикатись на проблематиці однієї книги (якщо це, звичайно, не «Володар перснів»). Вплітаємо літературний процес і тенденції жанру, порівнюємо з аналогічними творами, аналізуємо творчість автора взагалі, активно цитуємо і додаємо своїх думок – без них у великому тексті аж ніяк.

Критерії оцінки

Що можна врахувати при оцінці і аналізі твору?

Загальне враження від книги – цільне, розрізнене, потужне, слабке, приємне, жалюгідне.

Сюжет – як логічно він зведений, чи є моменти, що не працюють на нього, чи не провисають лінії.

Розповідь – динамічна, некваплива, затягнута,загнана, рвана. Як динаміка історії відповідає жанру і задачам, які поставлені у книзі? Чи не намагається автор «керувати сюжетом», перегинаючи логіку подій задля задуму?

Герої – як докладно і достовірно вони описані, чи достатньо природна їх психологія, чи могли вони вчинити саме так у заданих обставинах? Чи симпатичні ці герої читачеві, викликають вони співчуття чи відразу?

Мова і стилістика – взагалі і в контексті задачі, що поставлена. Як приклад: «Квітковий хрест» Олени Колядіної заробив «Букера» лише за одним параметром – чудовою роботою з мовою у рамках твору. Забери звідти примовки скоморохів та церковнослов'янські звороти – і книга перетворюється у банальний дамський роман. А мова її врятувала.

Достовірність взагалі і в деталях. Чи не порушуються у книзі закони природи і науки,чи носили у вказаний час такі мундири, чи розмовляли французькою у салонах, чи вірно звучить текст молитви? Я завжди наводжу приклад з власного оповідання, в який мене на семінарі урочисто ткнули Олді, – герой там стояв на варті під дощем і у нього змокли гачки на чоботях. Гачки. Металеві. Змокли.

Фантприпущення – в чому воно конкретно, наскільки грамотно воно сконструйовано і наскільки необхідно? Чи можна без школи для книги забрати звідти принцес з драконами і зорельоти з плазмаганами?

Психологія відносин – чи є у персонажів внутрішні мотивації для вчинків і чи достатньо їх, поводяться вони різноманітно чи жорстко слідують стандартним реакціям, чи не відчувається за спинами маріонеток-героїв жорстокої руки автора-ляльковода.

Основна думка тексту – наскільки вона етична, розумна, оригінальна? Чого саме книга навчає читача, що хоче йому сказати?

Відображення – чи вдалося авторові втілити свій задум у явній формі, чи бачить читач печери драконів чи рубку космічного корабля? Чи можна виокремити ідею автора з його тексту з першого прочитання.

Оригінальність – наскільки ідея банальна, звідки і що автор запозичив, кого цитує, пародує, перефразує? Якщо здається, що книга відкриває собою новий жанр чи напрямок – обов'язково згаємо про це.

Помилки і ляпи – ловимо бліх і показуємо їх суспільству. Звичайно, якщо ми впевнені, що автор помиляється, а не спеціально спотворює події і реалії. А ще буває що попрацював непрофесійний редактор – їх перли можна порівняти з шедеврами самих письменників.

Суспільне значення – а раптом у тексті визначені моменти, корисні, скажімо, для патріотичного виховання чи національної самосвідомості, описані складні етичні моменти і варіанти вибору.

Позалітературні переваги – наприклад, історичне, етнографічне чи соціальне значення. Посередньо написана книга може бути цікавою як джерело інформації, наприклад, про побут і вдачу пілотів-винищувачів чи придворних дам Катерини Великої.

Потрібність – чи актуальна обрана тема, чи цікава вона суспільству, на яку аудиторію розрахована.

Місце книги в літературному процесі – як конкретний твір співвідноситься з іншими у своєму жанрі, яку тенденцію позначає, розвиває чи завершує?

Свої враження – сподобалося чи ні, які відчуття і думки викликало, чи захотілося придбати і залишити у домашній бібліотеці.

Не обов’язково аналізувати усі пункти, обираємо ті, які важливіші для нас у даний момент.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Щоб стати рецензентом «Світу фантастики», треба пам'ятати: рецензія пишеться для читачів журналу. Не потрібно займатися самолюбуванням - «ух, як я багато знаю розумних слів!» Або «я і то читав, і це читав, і про те, що ніхто не знає, - теж читав!». Рецензія в «СФ» - не спосіб самовираження, а річ суто утилітарна, написана для орієнтування читачів в океані книжкової продукції. А право на рецензію-есе потрібно заслужити - думка дуже небагатьох рецензентів цікава читачам сама по собі.

Борис Невський, редактор «Книжкового ряду»

Повторюся – рецензент зобов’язаний володіти матеріалом як мінімум не гірше за автора книги. Про граматичні, стилістичні та інші помилки краще й не казати.

Щоб не потрапити в ідіотське становище, обов’язково перевіряємо усі літературознавчі, наукові, технічні і інші терміни – і те, як вони пишуться, і те що вони означають. Щоб не сплутати кореляцію з копуляцією, наприклад. Переконуємося, що критикуючи чужі фактичні помилки, ми не ліпимо власних.

Уважно зчитуємо імена герої, назви місцевостей, предметів. Достатньо обізвати героя Ятуткенженсірхівом замість Ятуркенженсірхіва – і автор має право заявити: «Та він взагалі не читав книжку!» Довіра до рецензії буде підірвана.

Слідкуємо за стилістикою. Розмовна мова і жаргон недоречні у рецензії, що йде в літературний журнал, на сайт видавництва чи книжкового магазину. Професійні терміни навряд підійдуть до матеріалу у гламурний журнал, але не завадять у внутрішній рецензії і просто необхідні для профільного видання. Канцелярит вимагається лише для офіційних заміток. Есе не обійдеться без філігранної роботи над мовою. Замітка у блозі, навпаки, може бути грубою, вульгарною, нарочито сповненою помилок – аби читачі приходили потеревенити, обговорюючи ці колючки. І жодних ніжних ланей у парі з конями – не змішуємо різні стилі у межах одного тексту.

Чим менший обсяг рецензії, тим лаконічнішими і простішими мають бути речення. Уникаємо велемовних дієприкметникових зворотів, зайвих епітетів, складноструктурованих конструкцій. Дбайливо і акуратно вибудовуємо розмірковування. Якщо стиль рецензії не потребує яскраво вираженої суб’єктивної позиції рецензента, жертвуємо своїми враженнями і думками на користь чистої інформації.

Розділяємо свою позицію і об’єктивні критерії. Книга може бути об’єктивно гарною, але нудною для вас особисто, і навпаки – об’єктивно небездоганною, але суб’єктивно чарівною. Якщо всі навкруги кажуть, що книга геніальна – ми не зобов’язані погоджуватись, але й заперечувати теж. Навіть найповажнішому критикові не варто зображувати з себе всевишнього суддю, пророка у літературній вітчизні та істину в останній інстанції. Його думка – це його особиста, приватна думка. Не більше, але й не менше.

І так, писати заздалегідь хвалебу чи лайливу рецензію за матеріальні чи нематеріальні блага – можна. Але не варто отриманих грошей.

Критики не любиш?

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Професійний рецензент завжди повинен віддавати собі звіт, для кого він пише, для якої аудиторії. Корпоративний сайт, «глянець», профільний журнал, щоденна газета, громадсько-політичний журнал, «товстун» - видання для різної аудиторії.

Василь Володимирський, літературний критик

Більшість письменників сприймає критичні рецензії без потрібного ентузіазму. На перший погляд може здаватися, що це їхні проблеми, але суперечка з парою-трійкою серйозних метрів може сильно попсувати життя рецензентові, зводячи до нуля його перспективи отримати перелік регалій і публікацій на фантастичній ниві. До тих висот, звідки можна без докорів сумління виказувати відношення на голову будь-якому письменнику, не звертаючи уваги на чини і регалії, нам з вами ще далеко – ніша злостивих критиків щільно зайнята ркемезними титанами духу. Та й посада несолодка: звичайному рецензенту живеться значно спокійніше. Тому запам'ятовуємо, як не посваритися з автором.

Правило перше: не переходимо на особистості. Рецензуючи і критикуючи твір, не критикуємо автора і тим паче не ліземо у його особисте життя, релігійні і політичні погляди, шкідливі звички, хвороби і слабкості. Якщо у нас немає точної цитати з інтерв'ю з автором, ми можемо лише припускати і домислювати, «що автор хтів сказати», «що автор мав на увазі». Використовуючи елементарний психологічний прийом – «я-позицію» і «він-позицію», висловлюючись від свого імені чи від імені абстрактного читача: «Я побачив у тексті такий-то зміст», «читач визнає позицію автора провокаційною з таких і таких причин» – і вовки ситі, і письменникові не шкода, і прискіпуватися особливо нема до чого.

Правило друге: якщо не ставимо за мету вв'язатися у бійку чи спровокувати людину на грубощі – не хамимо. Не називаємо автора ідіотом і бездарністю, а його грандіозні опуси – графоманією і непотребом (навіть якщо це так). «Фтопку» і «кг/ам» – це вже не модно. Завжди можна використати формулювання «книга займає достойне місце у широкому ряду сучасної популярної літератури ».

Правило третє: уникаємо оціночних суджень. «Добре» чи «погано», «сильно» чи «слабко», а в особливості «талановито» чи «бездарно» – дуже часто поняття суб’єктивні. Акцентуємо спірні і невдалі, на наш погляд, моменти, розчищаємо сумнівні деталі і повороти сюжету, надаючи читачеві право самому робити висновку, а авторові – насолоджуватися підсолодженою пілюлею.

Правило четверте: розділяємо автора і твір. З того моменту, як текст стає книгою, він починає жити власним життям, обростати власними міфами і отримувати власні тлумачення. Досить часто читачі знаходять там зовсім не те, що хотів сказати автор.

І, нарешті, запам'ятовуємо головне: з автором потрібно дружити. Клавіатура не відвалиться настукати листа, подякувати за книжку, спитати поради щодо незрозумілих моментів тексту, чесно сказати, що сподобалось (лестощі шкідливі!) і викликало сумніви. І авторові приємно отримати зворотній зв'язок на книгу, і вам корисно.

Якщо ми не хотіли сваритися, але, тим не менш, автор знайшов, на що його образитися, ніхто не заважає за певний час найти порозуміння. Якщо автор від наших вибачень відмовився і впевнений, що відшукав свого найлютішого ворога на всі часи, – його право. На жаль, коли кількість ображених авторів перевищує критичну масу, це починає працювати проти рецензента і псувати його професійну репутацію. Слава чварника і хама знецінює думку рецензента, а поновити позицію значно складніше, ніж піднятися.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Те, що у нас зараз є у навколофантастичному друці, з натяжкою можна віднести до жанру рецензії. Вона перетворилася на рекламну анотацію. І все ж, навіть при тому невеликому обсязі, який виділяється на неї, слід не тільки знайомити читача з сюжетом твору, але й намагатися знайти місце для міркувань про ідейно-тематичний зміст книги, її композицію, мовні засоби автора. Ну і, звичайно, дати коротку оцінку тексту, зазначивши, в чому його оригінальність і яке його місце в творчості самого автора.

Ігор Чорний, літературний критик

Написав рецензію. І що тепер?

Останнє важливе питання, яке непокоїть рецензентів-початківців – як перетворити свої здібності у гроші і славу? Відповідь – практично ніяк. Професія літературних критиків годує одиниць, хліб їх гіркий і мізерний. Рецензування – це під заробіток, інколи непоганий, для журналіста, редактора, студента чи любителя фантастики. Розраховувати на нього, як на основне джерело прибутку не варто.

Найпростіший шлях – публікувати рецензії у власному блозі . Значна частина авторів має звичку моніторити інтернет на предмет хто і що про них пише, рано чи пізно вони почнуть виходити на вас і висловлювати щодо ваших рецензій свою думку. За письменниками підтягнуться й читачі – важливо не розчарувати їх, регулярно вішати оновлення і хоча б один раз на пару місяців організовувати невеликий скандал.

Варіант, який потребує ресурсів часу, – публікації в тематичних спільнотах . на сайтах видавництв і книжкових мереж, на тематичних порталах на кшталт «Фантлабу». Конкуренція тут висока: не достатньо опублікувати рецензію, потрібно ще й відстояти свою думку, а в ідеалі – задавити ногами чужу. Натомість тут ставиться репутація критика і загострюється професійна майстерність.

Наступний етап – різноманітні конкурси рецензій . Корисні в двох аспектах – вчимося писати і по суті, і писати про головне, не розпиляючись. Та й якісь грошенята можуть впасти, а може й корисна людина помітить. А корисна людина може привести нас в редакцію журналу – від гламурного «Космо» до спеціалізованого «Світу фантастики».

Нарешті, у більшості видавництв існують « читчики » – люди, котрі продивляються рукописи і пишуть відгуки. Не надто грошова робота, але оплачується і досить потрібна.

Остання порада: не рецензуємо більше 4-5 книжок на місяць, щоб не «вигоріти» і не втратити смак до читання. І не пишемо про книжки від яких вивертає або не має можливості висловитись щиро – через особисті причини або через дружбу.

Все інше залежить від нас з вами: від нашого талану, такту, хватки, терплячості, інтуїції, відчуття слова, тексту і міри. Репутація критика створюється роками, працювати на неї потрібно наполегливо і регулярно. Писати рецензії не так просто, як здається, але й не так важко, як зав'язувати шнурки на чоботях, як сказав би Валентайн Майкл Сміт з «Чужинця в чужій країні».

Приємного вам читання, колеги.

ДУМКА ЕКСПЕРТА

Написання романів є формою втрати свободи творчості. У свою чергу, рецензування - праця ще більш каторжна і ще менш вдячна. Про письменника можна хоча б сказати, що він сам себе приневолив - обравши сюжет. Положення критика гірше: рецензент прикутий до предмета рецензії, як каторжник до тачки. Письменник втрачає свободу у власній книзі, критик - у чужій.

Станіслав Лем, з книги «Абсолютна порожнеча»

Оригінал статті в журналі «Світ фантастики» доступний за посиланням:

По лит-ре задали написать рецензию на рассказ. а как вообще пишутся рецензии и что они должны содержать?

Карина Профи (677) 6 лет назад

Рецензия (англ. review, обзор) — анализ, разбор, некоторая оценка публикации, произведения или продукта, жанр газетно-журнальной публицистики и литературной критики. Рецензия может относиться к материальным вещам (приборы, аксессуары, бытовая техника). компьютерным технологиям, художественной литературе, музыке, фильмам, компьютерным играм. Рецензироваться могут также текущие события, общественные заявления и происшествия. В дополнение к критическому утверждению, автор рецензии может выставить предмету рецензирования некоторую оценку для указания относительной ценности рецензируемого предмета.

Сборку рецензий также можно назвать рецензией. Например, en:The New York Review of Books (русск. Нью-Йоркский Книжный обзор) является коллекцией эссе по литературе, культуре и текущим событиям. en:National Review (русск. Национальный обзор). основанный Уильямом Бакли Младшим (en:William F. Buckley, Jr.), является влиятельным консервативным журналом, а en:Monthly Review (русск. Ежемесячный обзор) — долго работающее социальное периодическое издание.

В терминах научной литературы обзоры – это научные издания, которые предоставляют синтез исследований относительно темы. Сборка этих обзоров формирует ядро информационного наполнения «третичных» научных журналов, таких как «Annual Reviews», серию журналов «Nature Reviews» и «Trends»

Условно выделяют следующие основные виды рецензии:

— небольшая критическая или публицистическая статья (часто полемического характера). в которой рассматриваемое произведение является поводом для обсуждения актуальных общественных или литературных проблем

— эссе это в большей степени лирическое размышление автора рецензии, навеянное чтением произведения, чем его истолкование

— развернутая аннотация, в которой раскрывается содержание произведения, особенности композиции, полиграфическое исполнение, мастерство иллюстратора и одновременно содержится его оценка (часто в самом подборе материала)

— авторецензия, в которой излагается взгляд автора на свое произведение (ученики могут писать авторецензии на свои сочинения) .

план рецензии:

— Какую оценку дает автор рецензии книге?

— Как обосновывает свою оценку, как убеждает читателя?

— Какие приемы анализа текста использует рецензент?

— Какие проблемы поднимает в связи с прочтением художественного произведения?

— Как рассказывает о своих впечатлениях?

— Какова основная мысль рецензии?

Примерный план, помогающий ученикам написать рецензию:

— Краткие библиографические сведения о книге.

"Возвращение" к себе

"Есть время в жизни, когда невозможно избежать своего счастья. Это счастье происходит не от добра и не от других людей, а от силы растущего сердца, согревающего своим теплом и смыслом". Мне кажется, что эти слова в большей степени, чем какие-либо другие, можно отнести ко многим платоновским героям, но, в первую очередь, к Алексею Иванову - герою рассказа "Возвращение", написанного в 1946 году, ведь именно ему, Иванову, предстоит научиться жить "от силы растущего сердца". Но в начале рассказа герой об этом еще не знает.

Чем меня привлекло именно это произведение? Дело в том, что военная тема до сих пор остается главной в нашей литературе. По словам В. Астафьева, "переболеть" этой темой русскому писателю нельзя. Я читал множество книг о войне: повести В. Быкова, В. Кондратьева, роман Г. Владимова. Как правило, это произведения о конкретных военных эпизодах, о героизме русских солдат, офицеров, партизан. Но мой выбор пал на этот рассказ Платонова потому, что писатель обращается к вполне "мирному" материалу - возвращению домой после войны. Но самое поразительное в рассказе то, что он повествует не о радости победы, а о том, какие "раны" нанесены семье и душе человека войной. Отнюдь не случайно первоначально рассказ назвался "Семья Иванова".

Сюжет рассказа - возвращение капитана гвардии Алексея Алексеевича Иванова с фронта. Но, прочитав рассказ, понимаешь, что это не столько возвращение героя домой, к семье, сколько "возвращение к себе", утраченному четыре года назад. В произведении нет описания военных событий, но война здесь присутствует, и, прежде всего, в открывающем рассказ мотиве осени: "наступала уже холодная осенняя ночь", "в окружающей их осенней природе было уныло и грустно в этот час"… Этим автору удается соотнести внутренние состояние героя и окружающий мир: и в том, и в другом ощущаются грусть, печаль, уныние, утрата. В "Возвращении" довольно большая экспозиция, раскрывающая внутренний мир Иванова, рисующая модель его поведения: "Иванов остался скучать на пустынном асфальте перрона", "чувствовал себя осиротевшим без армии", "хотел погулять еще немного на воле"… Читая рассказ, обнаруживаешь, что Алексей Алексеевич неприятен как человек. Война закончилась, а он продолжает жить так, как жил на войне. Доказательством этому служит встреча Иванова с "Машей - дочерью пространщика", волосы которой "пахнут, как осенние павшие листья в лесу". Ему надо возвращаться домой, к жене и детям, которых он не видел четыре года и которых он предупредил телеграммой, что "выезжает домой без промедления", а он "выходит вслед за Машей из вагона, хотя ему еще оставалось ехать до места более суток". В этом эпизоде Платонову, мне кажется, важно дать читателю понять, что Иванов думает больше о себе, чем о семье: жене, детях. Он, в отличие от шолоховского Андрея Соколова, совсем не понимает, что "этим разнесчастным бабенкам и детишкам не слаже нашего в тылу приходилось". Мотив осени, звучавший в экспозиции, присутствует и в портрете Маши, теперь уже как обозначение бездомности, бесприютности, отсутствия привязанностей. У Маши нет семьи, нет ответственности ни перед кем. Она одинока. С ней герой чувствует себя свободно, поэтому и выходит на Машиной станции, как бы продлевая время "безответственного", "вольного", "бездумного" своего существования.

Впервые упоминание о семье героя возникает уже после его встречи с Машей. В противовес своему мужу, желавшему "погулять еще немного на воле", жена Иванова "три дня подряд ходила ко всем поездам, прибывающем с запада", "отпрашивалась с работы", "не спала от радости"… Совершенно ясно, что для Любови Васильевны и ее мужа время ожидания встречи движется и ощущается по-разному. Для нее оно наполнено тревогой, для него - развлечениями. В описании оставленных Алексеем Алексеевичем Ивановым на четыре года детей тоже чувствуется "отпечаток" войны: "башмаки на Петрушке были поношенные, но еще годные, штаны и куртка старые, переделанные из отцов-ской гражданской одежды". Но самый главный укор войне - образ одиннадцатилетнего сына Иванова Петрушки. Отец чувствует, что Петрушка нуждается в заботе и ласке больше других, потому что война превратила его в "мужичка": "отец не сразу узнал своего ребенка в серьезном подростке, который казался старше своего возраста", "лицо у него было спокойное, словно бы уже привычное к житейским заботам", "Петрушка походил на маленького, небогатого, но исправного мужичка". Он был лишен детства. Иванов чувствует, что не может его полюбить. Может уважать, но не любить. И самое страшное, что, начиная узнавать, чем жила его семья, Иванов мерит их прошлое фронтовыми мерками. Возможно, это не его вина. Отвыкший на войне от всего, что к ней не относилось, он не может осознать, насколько большая жизнь была прожита его семьей без него. И по отношению к Петрушке (законченному человеческому характеру) он испытывает не отцовские чувства, а некое подобие неловкости за привычку мальчика руководить домашними, за его "мужской" характер и даже за его командирский голос (огонь в печи и тот слушается его). Отец не понимает, что именно парнишка сохранил для него семью, заботился о матери и сестре. Какая-то внутренняя преграда мешает ему понять всех домашних и даже Настю. Ответ на неуместный в устах отца вопрос: "Как вы тут без меня жили?", - содержится и в характере сына, и в поведении Насти, когда вся семья собралась за столом. Они не едят все сразу: Петрушка собирает крошки, Настя оставляет кусок пирога "Семену-Евсею". Этому их научила жизнь. Они, в отличие от Иванова, наделены "житейской мудростью".

Наверное, писателю важно показать, что душа Иванова не способна приникнуть к чужой душе. Долгое отсутствие дома обособило его от семьи. Он считает, что он на войне совершал подвиги, а они здесь жили "нормальной" жизнью. Вот диалог Любви Васильевны и ее мужа:

- Нет, не все равно, Алеша… Что ты понимаешь в нашей жизни?

- Как что? Я всю войну провоевал, я смерть видел ближе, чем тебя…

Эти слова мужа Любови Васильевны выдают его уверенность в собственной непогрешимости. В этом эпизоде "по касательной" в рассказ входит еще одна "душа" - "Семен-Евсей", человек, который помогал семье Иванова абсолютно безвозмездно. А неблагодарный отец семейства начинает допытываться у своей жены, "была ли она с ним женщиной". Главная мысль рассказа раскрывается в словах Петрушки: "У нас дело есть, жить надо, а вы ругаетесь, как глупые какие…".

Что же происходит в рассказе? Оторванный от дома Иванов присваивает себе исключительное право судить своих близких, совсем не думая о том, что пришлось пережить его семье без него. Но все-таки Иванов не совсем глух к чувствам членов своей семьи. Впервые в рассказе его совесть дает о себе знать, когда Петрушка рассказывает историю об Анюте и Харитоне, так сильно напоминающую историю капитана гвардии и его жены. Возможно, Иванов узнает в Харитоне себя, изменявшего жене, обманывавшего ее, но требующего от нее верности. Петрушка и его отец находятся в состоянии "нравственного спора", потому что, как оказывается, дело сына - сохранить семью, а отца - лишь оценить, как его ждали дома.

Заканчивается рассказ значимым эпизодом - отец решает из гордости порвать с семьей. Эта сцена выстроена писателем мастерски. На смену острым диалогам Иванова с близкими в середине произведения приходит авторский монолог (как и в начале рассказа), но называет своего героя автор не как в начале повествования - "Ивановым", а "их отцом". Думается, автор дает этим понять, что все-таки отцовские чувства, вина перед семьей затронули героя больше, чем сам он ощущал. Вся сцена кажется нарочито замедленной, "загруженной" думами капитана. И уже, казалось бы, окончательно решена судьба семьи Иванова, но последний эпизод переворачивает все. Когда он видит бегущих за поездом детей, ему становится неловко: "Двое детей, взявшись за руки, все еще бежали по дороге к переезду. Они оба упали, поднялись и опять побежали вперед. И тут же они снова упали на землю", и вдруг Иванов "сам почувствовал, как жарко у него стало в груди, будто сердце, заключенное и томившееся в нем, билось долго и напрасно всю его жизнь и лишь теперь оно пробилось на свободу, заполнив все его существо теплом и содроганием". Мотивы прозрения, "возвращения" к себе - главные в платоновском рассказе.

Не случайно я начал свою работу цитатой о сердце, ибо от него, "согревающего тело своим теплом", действительно должно "происходить счастье". И именно такое сердце "просыпается" в груди Иванова.

Когда-то Платонов сделал такую запись: "Писать надо не талантом, а "человечностью" - простым чувством жизни". Мне кажется, что именно "человечностью" и написан рассказ Платонова "Возвращение".

Рецензия на рассказ И. Бунина «Сны Чанга»

Материалы: сталь, дерево, белый лак, стекло. Цвет: белый. Механизма: кварцевый. Размеры: 26х8x26 см. Поле для персонализации: шильд или

2680 руб

Стильный черный чехол для IPad 1 и 2, с красной подкладкой и красными швами на корпусе из водонепроницаемого, мягкого и эластичного

1059 руб

Рецензия на рассказ И. Бунина “Сны Чанга” И. А. Бунин является типичным представителем писателей рубежа веков. Бунин- фаталист, его произведениям свойственны пафос трагичности и скептицизма. Его творчество перекликается с концепцией модернистов о трагичности человеческой страсти, и на первый план у Бунина выходит обращение к вечным темам любви, смерти и природы. О Бунине давно и прочно утвердилось мнение как об одном из величайших стилистов в русской литературе. В его творчестве ярко проявились и неуловимая художественная точность и свобода, и образная память, и знание народного языка, и изумительная изобразительность, и словесная чувственность. Все эти черты присущи не только поэзии, но и прозе. В предреволюционное десятилетие на первый план в творчестве Ивана Бунина вышла именно проза, вобравшая в себя органически присущий таланту писателя лиризм. Это время создания таких шедевров, как рассказы “Братья”, “Господин из Сан-Франциско”, “Сны Чанга”. Историки литературы считают, что эти произведения стилистически и мировоззренчески тесно связаны между собой, составляя вместе своеобразную художественно-философскую трилогию. Рассказ “Сны Чанга” был написан в 1916 году. Уже само начало произведения (“Не все ли равно, про кого говорить? Заслуживает того каждый из живущих на земле”) навеяно буддийскими мотивами, ведь что в этих словах, как не отсылка к цепочке рождений и смертей, в которую втянуто любое живое существо – от муравья до человека? И вот уже читатель с первых строк внутренне готов к перемежениям настоящего и воспоминаний в рассказе. А сюжет произведения таков. Во время плавания капитан одного из российских судов купил у старого кислоглазого китайца рыжего щенка с умными черными глазами. Чанг (так звали собаку) во время долгого путешествия становится единственным слушателем хозяина. Капитан рассказывает о том, какой он счастливый человек, что есть у него в Одессе квартира, любимая жена и дочка. Затем всё в его жизни рушится, так как капитан понимает, что жена, к которой он стремится всей душой, его не любит. Без мечты, без надежды на будущее, без любви этот человек превращается в горького пьяницу и, в конце концов, умирает. Главными героями произведения являются капитан и его верный пес Чанг. Интересно наблюдать за изменениями, происходящими с капитаном на протяжении жизни, наблюдать за тем, как меняется его представление о счастье. Во время плавания на корабле он говорит: “А как же великолепна жизнь, боже мой, как великолепна!” Тогда капитан любил, он был весь в этой любви и поэтому был счастлив. “Было когда-то две правды на свете, постоянно сменявших друг друга: первая – та, что жизнь несказанно прекрасна, а другая – что жизнь мыслима лишь для сумасшедших”. Теперь после потери любви, после разочарования у капитана остается только одна правда, последняя. Жизнь кажется ему скучным зимним днем в грязном кабаке. А люди “Нет у них ни бога, ни совести, ни разумной цели существования, ни любви, ни дружбы, ни честности, -нет даже простой жалости”. Вот такие внутренние изменения претерпевает наш герой. Внутренние изменения влияют и на внешний образ.

В начале рассказа мы видим счастливого капитана, “размытого и выбритого, благоухающего свежестью одеколона, с поднятыми по-немецки усами, с сияющим взглядом зорких светлых глаз, во всем тугом и белоснежном”. Затем он предстает перед нами грязным пьяницей, живущим на гнусном чердаке. В качестве сравнения автором приводится чердак его друга- художника, только что обретшего правду жизни. У капитана грязь, холод, скудная некрасивая мебель, у художника – чистота, тепло, уютно, старинная мебель. Все это было сделано с одной целью: противопоставить эти две правды и показать как осознание той или иной влияет на внешний образ человека. Обилие используемых в произведении деталей создает необходимую для читателя эмоциональную окраску и обстановку. С этой же целью была создана и композиция рассказа. Она двойственна. Четко просматриваются две параллели. Одна - сегодняшний мир, в котором нет счастья, другая - счастливые воспоминания. Но как же происходит сообщение между ними? Ответ прост, именно для этого и понадобился образ собаки. Чанг является той нитью, которая соединяет реальную действительность с прошлым через его сны. Чанг – единственный в рассказе, кто обладает именем. Художник не просто безымянен, но и безмолвен. Женщина и вовсе явлена из каких-то книжных туманов: дивная “в своей мраморной красоте”. Чанга Бунин наделяет чувством “безначального и бесконечного мира, что не доступен Смерти”, то есть ощущением подлинности – невыразимой третьей правды. Капитана поглощает смерть, Чанг же не утрачивает своего китайского имени и остается в зыбком теперь, ибо он, по Бунину, следует безропотно “сокровеннейшим велениям Тао, как следует им какая-нибудь морская тварь ”. Попробуем разобраться в философской проблематике произведения. В чем смысл жизни? Возможно ли человеческое счастье? В связи с этим в рассказе появляется образ “дальних работящих людей” (немцев). На примере их образа жизни писатель говорит о возможных путях человеческого счастья. Труд, чтобы жить и размножаться, не познав при этом полноты жизни. Воплощением являются эти самые “работящие люди” Бесконечная любовь, которой вряд ли стоит посвящать себя, так как всегда существует возможность измены. Воплощение – образ капитана. Путь вечной жажды поиска, в котором, впрочем, по Бунину, тоже счастья нет. В чем же оно? Может быть, в признательности и верности? Эту идею несет в себе образ собаки. Через реальные неприглядные факты жизни пробивается по-собачьи верная память, когда в душе был мир, когда капитан и собака были счастливы. Таким образом, рассказ “Сны Чанга” является, прежде всего, философским произведением рубежа веков. В нем рассматриваются такие вечные темы как любовь и счастье, говорится о зыбкости счастья, построенного только на любви, и вечности счастья, основанного на верности и признательности. По моему мнению, рассказ Бунина очень актуален и сегодня. Проблемы, затронутые в произведении, нашли живой отклик в моей душе, заставили задуматься о смысле жизни. Ведь поколение, к которому я принадлежу, живет во время переходного периода истории, когда людям свойственно подводить итоги и думать о будущем.

И, может быть, чтение этого произведения развеет наш внутренний подсознательный страх перед ним. Ведь есть на свете вечные истины, неподверженные никакому влиянию и никаким переменам.

Он был суров потому, что полагал художественную правду превыше всего. Как часто и глубоко мы ошибаемся в своих оценках писателей из-за неистребимой склонности приклеивать на каждого писателя ярлыки. Чехов почти всю жизнь прожил с ярлыком "пессимиста" и "певца сумерек", о Бунине всегда говорили как о "холодном мастере" и "бесстрастном парнасце". Какими жалкими кажутся все эти наклейки, когда читаешь книги Бунина и постепенно открываешь за этим внешним бесстрастием огромное человеческое сердце, впитавшее в себя еще недавнее черное горе русской деревни, ее сирую в то время и жестокую долю. Не дольше, как сегодня, я (не помню уже в который раз) перечитал рассказы Бунина "Худая трава" и "Илья-пророк". Каждый из этих рассказов, говоря словами самого Бунина, полосонул меня ледяной бритвой по сердцу. Мало найдется в нашей литературе таких щемящих рассказов, полных скрытой любви к простому человеку. И не только любви, но и полного понимания, полного проникновения в его мысли и сердце. Человек должен быть человечен не только в своей радости, но и в страдании

6. Рецензия на рассказ Александра Солженицына Матренин двор

Анотація

Прізвище  І. П.

Управління ефективністю імпорту на підприємстві

Спеціальність

Заклад освіти

Київ, 2007 рік.

В дипломній роботі розглянуто питання управління ефективністю імпорту на підприємстві.

Робота виконана на базі підприємства товариства з обмеженою відповідальністю “Електрон-прибор”. Дипломна робота містить такі розділи:

сутність економічної ефективності імпорту

аналіз ефективності імпорту на ТОВ “Електрон-прибор”

шляхи вдосконалення управління ефективністю імпорту підприємства.

В процесі роботи зроблено висновки та пропозиції щодо обґрунтування напрямків вдосконалення управління ефективністю імпорту підприємства ТОВ “Електрон-прибор”.

Робота містить 19 таблиць, 14 рисунків, 120 літературних джерел та 3 додатки.

Імпорт, ефективність, імпортна операція, суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності, самостійний імпорт товарів.

АННОТАЦИЯ

Фамилия  И. П.

Управления эффективностью импорта на предприятии

Специальность

Учебное заведение

Киев, 2007 год.

В дипломной работе рассмотрены вопросы управления эффективностью импорта на предприятии.

Работа выполнена на базе предприятия общества с ограниченной ответственностью “Электрон-прибор”. Дипломная работа содержит такие разделы:

сущность экономической эффективности импорта

анализ эффективности импорта на ООО “Электрон-прибор”

пути усовершенствования управления эффективностью импорта предприятия.

В процессе работы сделаны выводы и предложения относительно обоснования направлений усовершенствования управления эффективностью импорта предприятия ООО “Электрон-прибор”.

Работа содержит 19 таблиц, 14 рисунков, 120 литературных источников и 3 приложения.

Импорт, эффективность, импортная операция, субъекты внешнеэкономической деятельности, самостоятельный импорт товаров.

Відповідно до рекомендацій за написанням дипломних робіт у більшості ВУЗів, перед захистом кожен диплом повинний пройти резензування. Як правило, диплом без рецензії до захисту не допускається. Рецензія – документ установленої форми, у якому незалежна особа (рецензент – кваліфікований фахівець) оцінює якість виконання дипломної роботи. Рецензія повинна складати не більше  дві третини стандартного листа. Склад рецензентів затверджується завідувачем кафедрою. Але, насправді,  писати рецензію має бути саме Вам, оскільки, як показує практика, рецензент цим займатися не буде. Його роль полягає лише в тім, щоб переглянути написаний Вами текст і  поставити підпис внизу. Рецензія має строгі правила написання, яких потрібно дотримуватись. У зв язку з цим рецензії для двох різних по тематиці робіт будуть багато в чому схожі між собою, тому що складаються переважно  зі штампів. Якщо мені потрібно написати рецензію для нової роботи, я часто використовую дані з автореферату дисертації по схожій тематиці. Безліч авторефератів є в мережі. Якщо підходящого автореферату не найшлося, можна без проблем використовувати для шаблона рецензію з будь-якої іншої роботи. Текст рецензії повинний містити наступне: Актуальність теми (береться з вступу) Абзац про те, що було зроблено в роботі: розглянуте те і те, проаналізоване те і те і т.д. Обов язково потрібно вказати на яку-небудь недоробку. Можна написати: недостатньо повно розкрите питання по теоретичних основах тут уставте свою тему. Справа в тім, що теорія – це сама маловажна частина роботи. І відразу, пишемо: зазначений недолік принципового значення не має Далі робиться загальний позитивний висновок про те, що: дипломна робота дипломника в цілому виконана на належному рівні дипломник показав себе знаючим фахівцем, що продемонстрував глибоке знання предмета і гарні навички практичної роботи результати, отримані в дипломній роботі, можуть бути з користю використані там і там (на підприємстві по якому вона написана) Остання пропозиція: дипломна робота дипломника таке-те заслуговує оцінки «відмінно» а сам дипломник - присвоєння кваліфікації.

Приклад рецензії:

на дипломну роботу

студентки КНЕУ ______________________________

на тему «Управління формуванням власного капіталу підприємства».

1. Актуальність теми. Управління капіталом є важливим завданням загальної системи управління господарською діяльністю підприємства, тому що капітал є однією з основних економічних категорій, які характеризують діяльність будь-якого підприємства. Основною метою управління капіталом на підприємстві є його оптимізація, тобто процес вибору найкращих форм його організації на підприємстві з урахуванням умов і особливостей здійснення його господарської діяльності. Важливе значення в управлінні капіталом підприємства займає власний капітал.  Власний капітал характеризується наступними основними позитивними особливостями: простотою залучення, тому що рішення, зв язані зі збільшенням власного капіталу, приймаються засновниками чи менеджерами без необхідності одержання згоди інших суб єктів діяльності високою віддачею за критерієм норми прибутку на вкладений капітал, тому що в цьому випадку не потрібно сплата позичкового відсотка (відсотка за кредит) зниженням ризику фінансової стійкості і банкрутства підприємства.

2. Наукова новизна. Проблема управління формуванням власного капіталу підприємства не в повній мірі розглянута в сучасній літературі, саме тому тема дипломна робота має елементи наукової новизни.

3. Якість проведеного аналізу проблеми. Під час виконання дипломної роботи проблему було розглянути в повному обсязі. При цьому були вирішені наступні аспекти проблеми:

- розкриття економічної сутності власного капіталу та його складових

- розгляд статутного капіталу підприємства та його функцій

- розгляд резервного капіталу підприємства, його видів та джерел формування

- вивчення основ аналізу пасиву балансу підприємства

- аналіз структури власного капіталу підприємства

- аналіз формування статутного капіталу підприємства

- оцінка ефективності використання власного капіталу підприємства

- розгляд напрямів підвищення ефективності формування прибутку підприємства

- покращення ефективності управління власним капіталом підприємства та стратегія розвитку.

4. Практична цінність висновків і рекомендацій. За результатами виконаної роботи були зроблені висновки та рекомендації.   Одержані результати можуть бути використані в практичній діяльності на підприємстві ПП „Ярослав” та інших підприємствах України з метою вдосконалення управління формуванням власного капіталу підприємства. Дана робота стане у пригоді студентам, які навчаються на економічних факультетах, аспірантам і викладачам, а також практичним працівникам: фінансистам, менеджерам, аналітичним працівникам.

5. Наявність недоліків. Недоліки в дипломній роботі відсутні, так як вона написана на високому рівні.

6. Загальний висновок і оцінка дипломної роботи. Дипломна робота викладена на актуальну тему так, як висвітлює питання управління формуванням власного капіталу підприємства в сучасних умовах господарювання, за результатами виконаної роботи зроблені висновки та пропозиції. Зміст дипломної роботи викладений на достатньому теоретичному рівні, має практичні значення, достатньо глибоко в логічній послідовності викладенні питання управління формуванням власного капіталу підприємства. Дипломна робота в цілому відповідає вимогам кваліфікаційного рівня та заслуговує позитивної оцінки.

Рецензент _________________________________________________________

(посада)

______________          _____________________________________________

(підпис)                                        (ініціали, прізвище)

________________________________________________________________

(місце роботи)

Печатка                                                  «____» ______________ 200_ р.

Источники: starfort.in.ua, otvet.mail.ru, gramma.ru, www.za4et.net.ru, yak.vlynko.com

;
Категория: Инструкции информация практика | Добавил: kapokatya (06.06.2015)
Просмотров: 319 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar
Вход на сайт
Поиск